В этом мире так случается, что родные люди по крови  не всегда являются родными по духу. Часто в семье оказываются собранными в единое люди, которые никак не могут быть соединены, настолько у них разные ценности и взгляды на мир.

Но когда находишь родную или близкую душу в мире, всегда чувствуешь это. Такой человек не может пройти незаметно. Подобная встреча не может быть случайной, а тем более, не может случайно повториться.

Особенных людей в жизни не бывает много. Эти люди как ниточки, с которых сплетается жизнь дальше. Одна ниточка может переходить в другую, но они никогда не теряют ни красок, ни живости. Это люди, которых меняем мы, и которые меняют нас. Незаметно, невидимо, и никогда эти изменения не делают нас ни хуже, ни слабее. Иногда такие люди становятся нашими ступеньками: помогают подняться выше, учат чему-то, открывают что-то.

Несмотря на наше тотальное одиночество, иногда одиночество стоит проводить с кем-то еще.

====================

Колись на початку часів, коли на світі було ще так мало всього, серед загального хаосу, що часом перетворювався у тотальний порядок, серед небагатьох мешканців світу існувало дві ще зовсім маленьких вередливих дівчинки: Дівчинка – Вихор і Дівчинка – Сум. Так трапилось, що в той час все ще було маленьким: був маленьким Хлопчик – Вітер і Хлопчик – Океан, ще меншими були Дівчатка – Річки і Дівчатка – Ліси... Була Дівчинка – Хмарка і Дівчинка – Райдуга... Так трапилось, що всі якимось чином товаришували між собою: Дівчатка – Річки любили товаришувати з Дівчатками – Лісами, а Хлопчик – Вітер дуже любив гратися з Хлопчиком – Океаном...

Лише Дівчинка – Вихор і Дівчинка – Сум були самотніми, але вони чудово себе почували наодинці самі з собою. Дівчинка – Вихор любила здіймати вихрі піску, любила змушувати колихатись дерева  і квіти, здіймати хвилі на воді і закручувати їх у дивні візерунки... Дівчинка – Вихор не знала спокою і зупину: вона кружляла і металася. вона бігала навколо себе, намагаючись вловити поділ своєї спіднички, і просто ніколи-ніколи не сиділа на місці. Дівчинка – Сум часто розмовляла сама з собою. Вона мала купу цікавих ідей, але ніколи нікому не розказувала їх, бо боялась, що всі сміятимуться з неї. Вона любила сидіти і просто дивитись на те, що їй подобається, сумно зітхаючи. Їй подобались коні з їх граційними і сильними шиями, риби – такі великі і такі гарні, черепахи з їх повільністю на суші і стрімкістю у воді, птахи з сильними крилами і здатністю бачити майбутнє і минуле одночасно.

Одного разу так трапилось, що Дівчинка – Сум і Дівчинка – Вихор випадково зустрілись. Тобто, звичайно, не випадково, адже така зустріч не буває випадковою. Дівчинка – Сум саме милувалася палим листям, як раптом примчала Дівчинка – Вихор і закрутила все навколо, голосно сміючись. Адже так весело підкидати листя догори і крутити його, крутити!

...

Нікому й досі не зрозуміло, як могли потоваришувати Дівчинка – Вихор і Дівчинка – Сум. Але це сталося. Часто вони сваряться і роблять дурниці, незважаючи на те, що вже трішки виросли і подорослішали. Але частіше вони просто роблять щось разом. Дівчинка – Сум перестала так сумувати і стала більше сміятися. Тепер її ніхто не називає Дівчинка – Сум, і кличуть Дівчинкою – Усмішкою. Дівчинка – Вихор перестала бути такою невгамовною, і навчилася спостерігати. Інколи вони сидять і разом спостерігають за чимось гарним. А інколи Дівчинка – Вихор садовить на плечі Дівчинку – Усмішку і вони мчать кудись далеко – далеко, але потім просто побродити десь, або просто скупатись у воді. Разом.